Abstract – In the article we advocate the vitality of reference to the description, typology and differential criteria of strong position of aphoristic utterances in the macrotext of a certain author’s works with a special interest to their distribution in the context they were taken from.
I. Вступ
Мова є системою у якій кожен елемент структури має певне відносне самостійне значення. Виходячи з цього у статті “Про природу контексту” Г.В.Колшанський зазначає, що власне “так званий контекст” є “однією із форм виявлення взаємозалежного характеру елементів мови, що виступає у вигляді тих чи інших комунікативних одиниць (словосполучень, речень, абзацу та ін.)[11,4]
“Увага до особливостей та закономірностей організації тексту як форми існування письмового варіанту мови є результатом пізнавального процесу.”[9,17] Тому, цілком природньо, що в даний час одним із актуальних напрямків лінгвістики тексту є виявлення одиниць, що складають текст, вивчення моделей, зразків та структур за якими вони формуються, осмислення властивостей їх організації, розгляд різноманітних відносин між ними. В роботі З.Я.Тураєвої “Лінгвістика тексту” виділено наступні завдання вивчення одиниць тексту:
1. виділення цих одиниць із зв’язного тексту, знаходження критеріїв їх вичленовування;
2. надання визначення їх статусу, сутності та характеристикам;
3. визначення мовного оформлення цих одиниць, міжфразових зв”язків між ними;
4. вивчення прагматичного аспекту, тобто того, як проявляється ставлення автора до об”єктивної дійсності та до змістового матеріалу в сегментації тексту.”[16,113]
Логіка нашого дослідження вимагає відмежування понять мікротексту та макротексту. Під мікротекстом розуміємо будь-який відрізок цільного літературного твору, що має ознаки внутрішньої завершеності. Макротекстом називаємо сукупність об’єднаних спільним естетико-філософським змістом текстів окремого автора, наприклад, цикл віршів, поетична збірка, книга оповідань, а в окремих випадках і весь корпус текстів данного автора. Також підтримуємо тлумачення макротексту окремими дослідниками як ‘тексту-як-ідеї’, чи ‘субстанційно нестаріючого тексту’, тобто класики.
Під висловлюванням розуміємо “…завершений по смислу мовленнєвий твір (текст), границями якого слугують паузи (абзаци). При такому розумінні висловлюванням може вважатися не тільки речення, але і численна послідовність речень, об’єднаних спільним смислом, як наприклад: діалог, полілог, словом текст будь-якої величини та будь-якого жанру. В такому випадку цільним висловлюванням можна назвати будь-який роман…”, наприклад , Оскара Уальда, “ та і будь-який інший макротекст. ” [19,522]
У вітчизняній науці висловлювання отримало ґрунтовну розробку у працях М.М.Бахтіна, котрий відзначив такі найважливіші риси висловлювання як його обов’язкове звернення до кого-небудь, тобто адресованість; його визначеність мовленнєвим задумом того, хто говорить; його залежність від попередніх та наступних ланок мовленнєвого спілкування; його зв'язок з ‘позатекстовим контекстом'. За походженням висловлювання можуть бути по-перше, висловлюваннями, що виникли в контексті літературних творів, від яких вони відриваються, перетворюючись в самостійні одиниці, та, по-друге, висловлюваннями, що спеціально творяться як афористичні, такі, що мають незалежний та самостійний смисл. [19,665-666]
Афористичним висловлюванням (АВ) є усталене висловлювання, що містить узагальнену та завершену думку про певне явище дійсності (тематичність) та виражене в короткій лаконічній формі, також характеризується смисловою закінченістю та цілісністю, образністю та художньою виразністю, парадоксальністю, багатозначністю, універсальністю та емоційною імпресивністю.
І.А. Арутюнова у статті “Стилістична маркованість висловлювання” відзначає що, по-перше, на відміну від речення висловлювання “розглядається не як структурно-семантична, а як функціонально-семантична одиниця.” [3,59] При цьому висловлювання як одиниця комунікації вивчається не як проста послідовність речень, а як цільна семантична мікроструктура, об’єднана однією темою. Л.Блумфільд, стверджуючи, що речення є завжди незалежною лінгвістичною формою, в загальному визнає можливість існування висловлювань, що складаються із більш , ніж одного речення, а також існування слів-субститутів, як засобів зв’язку між реченнями, хоч і не аналізує їх. З другого боку, будучи складовою частиною цілого тексту, висловлювання представляє собою відкриту систему, що диктує необхідність залучення до лінгвостилістичного аналізу даних “широкого контексту”, границі котрого співпадають із рамками цілого художнього твору, або ж іншими словами макротексту. Цієї ж думки дотримуються О.С. Ахманова та І.В. Гюббенет: “Кожне висловлювання, чи є воно обумовленим ситуативно чи тою або іншою філологічною традицією, завжди реалізується в “контексті”. [4, 47] Одне речення, взяте у відриві від контексту не завжди може бути завершеним в смисловому відношенні. Отже, для смислової завершеності такої одиниці комунікації необхідний контекст, тобто мікроконтекст, макроконтекст, або ж текст. Істинний зміст висловлювання в комунікації може розкриватися тільки із врахуванням всього контексту, оскільки саме контекст веде, з одного боку, до однозначного розуміння висловлювання, а з другого – до виявлення істинності даного висловлювання. Яким би не було афористичне висловлювання (як красивий та багатий зворот) об’ємним само по собі, повнота його смислу визначається не тільки і не стільки цим, скільки контекстом, у якому воно вживається чи котрий він сам представляє.
Як добре відомо із сучасних текстологічних досліджень, а також тих, що зроблено у семіотичних, інформативних та естетичних галузях, у вивченні функціонування мови вчені все частіше стикаються із проблемою розуміння, адекватного сприйняття повідомлення. “Прийнято вважати, що саме різноманітні контексти висловлюваного є основою його адекватного сприйняття”, - пишуть АхмановаО.С. та Гюббенет І.В у статті, присвяченій проблематиці вивчення філологічної проблеми вертикального контексту. Це підтверджують і наступні рядки статті “Про природу контексту” Г.В.Колшанського: “ При умові багатозначності мовних форм контекст стає вирішальним фактором при встановленні істинного змісту відповідної мовної форми. Фактично кажучи, поза контекстом неможливим є здійснення експресивно-комунікативної функції мови, так як однозначність мовної форми можлива тільки в заданих умовах та отримує своє смислове виявлення тільки в одній конкретній побудові.” [11,47] Автор дає наступне визначення контексту з лінгвістичної точки зору, а саме “ контекст може визначатися як сукупність формально фіксованих умов, при яких однозначно виявляється зміст якої-небуть мовної одиниці (лексичної, граматичної і т.д.) [11,47] Далі наводиться перелік тієї сукупності мовних факторів, серед яких “головними є тематичний фактор та макро-і мікро- контекст, що піддаються логічному аналізу та являють собою по суті побудову звичайного висновку.” На основі чого вчений висуває тезу про можливість розшифровування “контексту” не шляхом якої-небудь інтуіції, а шляхом логічного роздуму, що піддається в основному формальному опису.” [11, 47] Такий опис очевидно мається на увазі при наданні іншого визначення контексту, яке міститься у Лінгвістичному енциклопедичному словнику, де контекст тлумачиться як “ фрагмент тексту, що включає обрану для аналізу одиницю, необхідний та достатній для визначення значення цієї одиниці, що не є протирічливим по відношенню до загального змісту даного тексту. Інакше кажучи, контекст є фрагментом тексту мінус одиниця, що визначається.” [13, 238]
Предметом нашого дослідження є місце афористичних висловлювань у макротексті творів Оскара Уальда.[22], саме афористичні висловлювання із 15 оповідань, 9 драм та 27 листів, ессе та лекцій, творцем яких був видатний англійський письменник, стали матеріалом дослідження. Отже, фактичним матеріалом стали 1214 афористичні висловлювання. Відбір текстових одиниць здійснювався шляхом суцільної вибірки із текстів творів загальним обсягом 1245 сторінок, та виходячи із наступних критеріїв :
• оригінальність та яскравість лексичного оформлення думки;
• універсальність висловленої думки;
• енциклопедична широта тематики;
• виклад короткого підсумку певного досвіду чи характеристики події;
• констатація чи постуляція фактів, що є загальновідомою істиною;
• гумор, іронія чи сарказм;
• емоційність;
• єдність смислу (для висловлювань , що складаються більш як із одного речення);
цитатність.
Взагалі проблема взаємозв’язку речення та значення контексту для розкриття змісту/смислу окремого речення не є новою для мовознавства. Про неї писали Арнольд І.В. (1978)[2], , Ахманова О.С. та Гюббенет І.В.( 1977)[4], Вейхман Г.А. (1984)[7], Волков А.Г. (1962)[8], І.Р.Гальперін (1977)[9], Кожина М.Н. (1979)[10], Кривоносов А.Т. (1986)[12], Сільман Т.І.(1965), Черняховская Л.А. (1983)[18], Юдакін А.Н. (1984) [20] та інші.
Беручи до уваги вищезазначені положення, ми обираємо поєднання прийомів контекстуально-ситуативного аналізу висловлювання як замкненої семантико-синтаксичної мікроструктури та методів наскрізного/сквозного тексту, де висловлювання як одиниця аналізу розглядається у якості складової макроструктури цілого тексту, а також метод дистрибутивного аналізу. Під дистрибуцією розуміємо “суму усіх оточень, в яких зустрічається той чи інший елемент мови ( фонема, морфема, слово і т.д.) тобто суму усіх можливих позицій елементу відносно інших елементів того ж рівня, його сполучуваність. [2,40] В нашому дослідженні проводиться оцінка дистрибуції афористичних висловлювань у власне контексті творів із яких їх взято. В такому дослідженню ми вбачаємо велике практичне значення, адже стилістичне забарвлення афористичних висловлювань, їх оточення та позиція у тексті органічно вписується у загальний індивідуальний “почерк” автора, його індивідуально-стилістичну манеру представлення “другої естетичної дійсності, відображеної у художньому тексті.” [3,60], іншими словами його ідіостилю. При цьому зауважимо, що саме він тлумачиться сучасниками як “сукупність мовних і позамовних складових чинників мовної й комунікативної компетенції окремого представника національної лінгвокультурної спільноти» [6,64] та як “сукупність дискурсивних практик властивих конкретному авторові тексту.” [5,147]
За типом актуалізацїї в контексті існує типологізація універсальних висловлювань на ‘творені’ та ‘цитовані’ (терміни вжиті В.І.Шмаріною). [17,7] Для творених висловлювань характерна первинна актуалізація, а для цитованих (запозичених) – вторинна. Однак, і в першому і у другому випадках вони пов”язані із контекстом свого вживання асоціативними зв”язками, що мають різноманітні форми вираження.
Творені висловлювання пов’язані із текстом шляхом асоціативно дериваційного зв’язку, що грунтується на асоціації форми та значення слів. Наприклад, у відрізку тексту “Why should I give a woman half my victuals for cooking the other half?’ and of Lord Verulam who thought that unmarried men did the best public work. And, indeed, marriage is the one subject on which all women agree and all men disagree.” [22,957] твориме висловлювання “marriage is the one subject on which all women agree and all men disagree” пов’язано із текстом асоціативно-дериваційним зв”язком, що будується на асоціації форми та значення слів unmarried та marriage.
Цитовані універсальні висловлювання вторинні за актуалізацією та вжиті у текстах творів Уальда як перефразовування відомих висловлювань чи прислів’їв. Наприклад, “Time is waste of money” [22, 1244] є перифразою прислів’я “ Time is money”, англійське прислів’я “ To sow the wind and to reap the whirlwind” після інтерпретації Уайльда має вигляд як “ As man sows so let him reap”. Зазначимо, що оскільки кількість таких афористичних висловлювань дуже мала, маємо право стверджувати, що в основному афористичні висловлювання Оскара Уальда є твореними за своєю природою. Висловлювання ‘Divorses are made in heaven’ [ 22, 359] та ‘The world is a stage, but the play is badly cast’ [22,165] є перифразами відомих висловлювань героїв Уільяма Шекспіра, що стали афористичними – ‘Marriages are made in heaven’ та ' All the world's a stage, and all the men and women merely players'.
Вже давно відзначалось, що найважливіші елементи змісту в тексті займають місця там, де вони будуть по-особливому привертати увагу читача. [1] Ми ставимо завдання дати опис та типологію сильної позиції АВ у макротексті творів окремого письменника. Висуванням у стилістиці тексту називають таку його специфічну організацію, де відбувається висування на перший план найважливіших змістовно важливих смислів тексту в якості складної єдності суджень та емоцій . “ Функції висування – встановлення ієрархії змістів, фокусування уваги на самому важливому, підсилення емоційності та естетичного ефекту, встановлення значущих зв’язків між суміжними та дистантними елементами , що належать одному чи різним рівням, забезпечення зв’язності тексту.” [1, 24]
Під сильною позицією ми розуміємо розміщення АВ на початку чи в кінці абзацу, або його формальне виділення в окрему репліку чи абзац. Розуміння сильних позицій стає можливим у процесі взаємодії АВ із контекстом чи відмежуванням від нього. Для типологій сильних позицій афористичних висловлювань у тексті творів пропонуємо наступні диференційні критерії: 1) місце в абзаці; 2) характер інформації, що передається; 3) наявність чи відсутність взаємовідносин із текстом; 4) характер синтаксичної структури.
В абзаці афористичні висловлювання розміщені у початковій, середній та завершальній позиціях. На основі кількісного аналізу можна твердити про те, що суттєва кількість виражених одним реченням афористичних висловлювань у творах О. Уальда займає завершальні позиції, та становить 34 % від усієї кількості висловлювань, переважну більшість 54 % становлять афористичні висловлювання цього типу, але ті, що містяться в середині параграфу, на третій позиції у 12 % висловлювання, що є однією із реплік героїв, тобто ті, котрі вже є пунктуаційно та графічно виділеними. Наприклад, тільки вступ до роману «Портрет Доріана Грея» містить 18 афористичних висловлювань, розміщення яких у тексті сам Уайльд графічно відмежовує один від одного Таким чином, із сказаного випливає логічний висновок про те, що автор найбільше виділяє афористичні висловлювання із одного речення, поміщаючи їх у кінці чи в середині абзацу, або й взагалі, розміщуючи їх у окремій репліці. Подібні процеси відбуваються із АВ об’єднаними у надфразову єдність (НФЄ). Найчисленнішими є ті, що знаходяться у середині абзацу, їх кількість становить 52 % від загального числа афоризмів вибірки, друге місце займають ті, розміщення яких відкладено до фінальних позицій абзацу – 31%, а ті, що є репліками 17%.
У відповідності до теорії зв’язності Т.А.ван Дейка, речення у тексті зв’язані локально, тобто лінійно та глобально, тобто тематично. Для встановлення локальної зв’язності потрібно здійснювати активний пошук потенціальних зв’язків між реченнями у тексті. Глобально зв’язними вважаються речення тексту налаштовані на загальну для них тему. Саме під контролем глобальної зв’язності здійснюється встановлення значущих зв’язків між реченнями макротексту, тобто локальної зв’язності. Встановлення глобальної (тематичної) зв’язності передбачає зв'язок у тексті взаємо визначаючих понять. Таким чином, робимо висновок про наступне - ідіостиль макротексту творів Оскара Уайльда характеризується доланням загальновідомих канонів щодо сильної початкової чи кінцевої позиції у абзаці. Більша половина афористичних висловлювань тут містяться в середині абзацу, що ніяким чином не применшує їх вартісність, а навпаки, сама специфіка тексту афористичного висловлювання полягає в орієнтації викладу на адекватну реалізацію авторських думок.
Висновок
Вивчення стилістичного забарвлення афористичних висловлювань, їх оточення та позиція у макротексті органічно вписується у всестороннє дослідження індивідуального ідіостилю письменника. Фактичний перехід від нормальних значень до індивідуальних, що проявляються у конкретному контексті представляє частину значення, котре намагається передати автор. В звязку з цим особливу вагу набуває перспектива дослідження функціонування лінгвістичних засобів (лексичних, граматичних, фонетичних), котрі об'єднують чи єднають АВ із контекстом їх появи, а також роль так званих стилістичні прийомів емоційної та суб’єктивно-оціночної ненейтральності, узагальненості викладу, композиційної чіткості, однозначності, економії викладу, активізації уваги читача, тощо.
Література
[1] Арнольд И.В. Значение сильной позиции для интерпретации художественного текста // Иностранные языки в школе. – 1978. - № 4. – С. 23-31.
[2] Арнольд И.В. Основы научных исследований в лингвистике. – М.: Высшая школа, 1991. – 140с.
[3] Арутюнова И.А. Стилистическая маркированность высказывания ( на материале английского художественного текста ) // Аспекты семантического анализа высказывания и текста. – Ташкент: Изд.-во Ташкентского университета.- 1987. – С.59-65.
[4] Ахманова О.С., Гюббенет И.В. «Вертикальный контекст» как филологическая проблема / / Вопросы языкознания. – 1977. – № 3. – С.47-54.
[5] Баранов А.Н. Лингвистическая экспертиза текста: теория и практика: учеб. Пособие, А.Н.Баранов. – М.: Флинта: Наука, 2007. – 592с.
[6] Бацевич Ф.С. Словник термінів міжкультурної комунікації. – К.: Довіра, 2007. - 205с. – (Словники України)
[7] Вейхман Г.А. Лингвистика текста и проблема сложноподчиненных предложений // Вопросы языкознания. – 1984. - № 5. – С.95-107.
[8] Волков А.Г. Микролингвистика / / Филологические науки. – 1962. - № 1.- С.89-97.
[9] Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981. – 140с.
[10] Кожина М.Н. Соотношение стилистики и лингвистики текста / / Филологические науки. – 1979. - № 5. – С.62-68.
[11] Колшанский Г.В. О природе контекста // Вопросы языкознания. – 1959.- № 4. – С.47-49.
[12] Кривоносов А.Т. «Лингвистика текста» и исследование взаимоотношения языка и мышления / / Вопроси языкознания. – 1986. - № 6. – С.23-37.
[13] Лингвистический энциклопедический словарь/ Гл.ред. В.Н.Ярцева. – М.: Советская Энциклопедия, 1990. – 684 с.
[14] Сильман Т.И. Синтаксические связи между предложениями и их значение для структуры отдельного предложения и структуры абзаца / / Филологические науки. - № 2. – 1965. – С. 86-92.
[15] Солганик Г.Я. Синтаксическая стилистика. – Изд. 3-е, испр. И доп. – М.: КомКнига, 2006, 232с.
[16] Тураева З.Я. Лингвистика текста. – М.: Просвещение, 1986. – 128с.
[17] Шмаріна В.І. Универсальное высказывание и лингвистические средства его выражения: Автореф. Дис…канд-та филолог.наук: 10.02.04/ Моск.Гос.пед.ин-т. – М., 1975. – 19с.
[18] Черняховская Л.А. Смысловая структура текста и ее единицы// Вопросы языкознания. – 1983. - № 6. – С.117-126.
[19] Эффективная коммуникация: история, теория, практика: Словарь-справочник/Отв.редактор М.И.Панов; сост. М.И.Панов, Л.Э. Тумина. – М.: ООО «Агенство КРПА Олимп», 2005. – 960с.
[20] Юдакин А.Н. Развитие структуры предложения в связи с развитием структуры мысли. М.: Наука, 1984. – 168 с.
[21] Widdowson H.G. Stylistics and the Teaching of Literature.- London: LONGMAN, 1991.- 128p.
[22] Wilde, Oscar. Complete Works of Oscar Wilde. Harp
English
Українська